Connect with us

Коррупция

Приборкання прокуратури. За що Зеленський звільнив Венедиктову

Ірина Венедиктова захопилася власним піаром та загралася у політичні ігри.

Такого бурхливого святкування «офіцери правосуддя» не мали навіть на 1 грудня – День прокуратури. У неділю, 17 липня, вони відправляли один одному привітання та відкорковували міцні напої. Що ж спричинило це? Йдеться про усунення та подальше звільнення генпрокурора Ірини Венедиктової. Що спричинило такі пертурбації в Офісі генпрокурора, спробував розібратися голова правління StateWatch Олександр Леменов на сайті ZN.ua.

Почнемо з передвиборчих моментів 2019 року, коли Ірина Венедиктова входила до кола радників Володимира Зеленського. Після його перемоги на президентських виборах вона бачила себе у ролі генпрокурора, але головою офісу президента тоді був Андрій Богдан, який запросив кандидатів на «співбесіду» до президента Зеленського. Як наслідок, першим у складі Зе!команди генпрокурором став Руслан Рябошапка, колишній член Національного агентства з питань запобігання корупції, професійний юрист, який стояв за побудовою антикорупційної інфраструктури. Пізніше за допомогою експертів він створив концепцію та запустив довгоочікувану реформу прокуратури. На першому етапі реформи у вигляді атестації прокурорів із Генеральної прокуратури звільнили близько 700 осіб, які були недобросовісними чи недостатньо професійними. Невдовзі Рябошапку зняли з посади фактично за згодою президента та руками монобільшості. Тоді багато депутатів апелювали до «занадто жорсткої реформи» та відсутності «посадок», зокрема колишнього президента Петра Порошенка.

Після цього вотум довіри в ОПУ та будівлі під куполом виявили близьку до Зеленського Ірину Венедиктову, яка перейшла в крісло генерального прокурора з посади керівника Державного бюро розслідувань. Профільні експерти вже тоді обґрунтовано пророкували, що така ротація нічого доброго не дасть ані прокуратурі, ані реформі, ані суспільству. І ось минуло трохи більше двох років, і Венедиктову без пояснення причин знімають з посади ті самі депутати, які голосували за її призначення і, на відміну від їхнього ставлення до вельми незалежного Рябошапки, ніколи не мали публічних претензій до її діяльності.

Що цікаво, спочатку Зеленський 17 липня видає указ про усунення Венедиктової, керуючись частиною 2 статті 11 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Серед юристів одразу почалася дискусія, чи міг гарант Конституції, посилаючись на цю норму, приймати відповідне рішення, адже профільний Закон «Про прокуратуру» визначає гарантії незалежності прокурорів. У свою чергу стаття 131 Конституції України констатує, що генпрокурор призначається на посаду та звільняється з неї за згодою парламенту. І навіть якщо рішення про усунення не було саме звільненням із юридичної точки зору, за фактом воно стало початком стрімкого фінішу роботи Ірини Валентинівни у кабінеті на Резницькій. Буквально через два дні після указу Верховна Рада 264-ма голосами, без обговорення результатів більш ніж дворічної роботи Венедиктової, швидко ухвалила рішення про її звільнення.

Показово, що усунення Венедиктової від посади сталося у Міжнародний день правосуддя. Трагікомедія на дві дії, не інакше, — спочатку відсторонили, потім звільнили.

Що ж призвело до цієї відставки? Адже Венедиктова, щоб догодити всім і перестрахуватися від усіх ризиків, навіть провалила продовження реформи прокуратури, яку розпочала Рябошапка. Так, атестація другого (регіональні-обласні) та третього (місцеві-окружні) рівнів прокуратури, якою займалася вже Венедиктова, мала вдвічі менший відсоток кадрового очищення, ніж під час атестації ГПУ. Натомість звільнені за наслідками атестації прокурори стали підозріло масово через суди відновлюватися на посадах саме під час перебування Венедиктової в Офісі генерального прокурора. При цьому окремі особи відновлювалися в органах прокуратури навіть без рішення служителів Феміди.

Останнім часом як обґрунтування причин відставки Венедиктової поширювалася інформація, що вона нібито запускала до судів кейси проти російських військовослужбовців, яких ОПУ розглядали на обмін. Але це мало стосується реальності. Тому що, по-перше, до вироку в першій інстанції дійшли лічені з таких справ, а по-друге, існує багато законних процесуальних способів пригальмувати будь-яке провадження, замість звільняти генпрокурора за «надто швидкий судовий процес».

А ось призначення Іриною Валентинівною перевірок діяльності прокурора Києва Олега Кіпера, який вважається протеже Андрія Єрмака, справді дуже дратувало Банкову. Також джерела стверджують, що вона ініціювала перевірку та свого заступника Олексія Симоненка.

Потім у ЗМІ виринув меседж, що усунення Венедиктової — наслідок величезної кількості колаборантів та зрадників в органах прокуратури. Знову ж таки емпіричним шляхом можна оцінити цю «величезну» кількість, що насправді навряд чи перевищує один-два десятки рядових прокурорів східних і південних регіонів країни.

Насправді коріння відставки слід шукати в іншому. Перша причина відставки — Ірина Венедиктова постійно практикувала самоусунення нагальних «політичних» потреб переслідувати опонентів Зеленського, зокрема того ж Порошенка.

Друга причина — під час активних бойових дій генпрокурор не змогла забезпечити на належному рівні процесуальну фіксацію військових злочинів. Зокрема, за нашими даними, з 2014-го до початку 2022 року було зареєстровано до 30 тисяч таких кримінальних проваджень, при цьому в Офісі генпрокурора чомусь офіційно статистику з березня 2022 року не ведуть. А постійні обговорення з міжнародниками «нагальних проблем» у цій сфері не конвертуються у повноцінні розслідування і часто виглядають просто ширмою, щоб не було закидів у бездіяльності.

Проте основна причина наростання напруги у відносинах з ОПУ полягала в тому, що Венедиктова постійно нарощувала рівень згоди з представниками інших фракцій, зокрема з Європейською солідарністю, Батьківщиною та ОПЗЖ. З першою вона знайшла дружбу за кейсом Порошенком, з Тимошенко — гальмувала розслідування, як нам помітили джерела, щодо її зятя, а з ОПЗЖ — щодо кейсу Медведчука. Крім того, дух нардепа Рабіновича ніяк не залишав п’ятий поверх будівлі на Резницькій. Вже не згадуватиму тут про дуже значну кількість гучних кримінальних проваджень, де «монетарний» підхід у процесуальному керівництві перемагав норми Кримінального процесуального кодексу.

Останньою краплею для ОПУ стала історія із колишнім керівником управління СБУ в АР Крим Олегом Куліничем, затриманим днями. Операцією керувала група Олексія Симоненка та Василя Малюка, який був на той момент першим заступником голови СБУ Івана Баканова. Що не дивно, Венедиктова хотіла забрати цю справу у згаданої групи і віддати її медведчуківському ручному прокурору Максиму Якубовському. А далі справу можна пригальмувати або взагалі виставити на продаж і злити.

Оцінити підсумки діяльності Венедиктової на посаді можна коротко: найбільше уваги вона приділяла власному піару, а чи не розвитку установи. Як наслідок, невміло граючи в політичні ігри і намагаючись видати вигадане за реальність, при цьому не сильно орієнтуючись у юридичних питаннях, вона зрештою «взула» сама себе.

Кого ж пророкують на заміну? Спочатку йшлося про трьох високих посадових осіб, а саме: заступника голови ОПУ Андрія Смирнова, прокурора Києва Олега Кіпера та заступника генпрокурора Олексія Симоненка. Нагадаємо, що останнього президент і визначив виконувачем обов’язків генпрокурора після усунення Венедиктової. Згодом із цієї трійки випав Смирнов, а замість нього серед претендентів почали згадувати міністра енергетики Германа Галущенка. Це, звичайно, реальний out-of-the-box-thinking. Пояснення такому варіанту знайти складно.

Зараз із реальних кандидатів залишилися голова правового комітету Верховної Ради Андрій Костін, близький до Єрмака, та Олексій Симоненко, який орієнтується на заступника голови ОПУ Олега Татарова. До речі, саме Симоненко ухвалював рішення про передачу досудового розслідування стосовно Татарова з НАБУ до СБУ. Крім того, на лаві запасних чекає Олег Кіпер.

1
Народний депутат, голова правового комітету ВРУ Андрій Костін, в.о. Генерального прокурора Олексій Симоненко

Як свідчать наші джерела, Венедиктова навмисно постійно виїжджала у відрядження або брала відгул, коли потрібно було підписувати процесуальні документи щодо спецсуб’єктів, зокрема нардепів та інших гучних справ. Її перший заступник Роман Говда теж розумів, що в політиці краще не грати навіть на боці Зе! команди. А ось заступник Симоненка завжди був радий допомогти ОПУ і ставив свій підпис за відсутності Венедиктової. Наближаючи своїх заступників до президентської канцелярії, Ірина Валентинівна сама надто віддалилася від Банкової.

Можна довго радіти звільненню вже колишнього керівника Офісу генпрокурора, але сенсу в цьому є нуль. Замість неї прийде ще більша контрольована особа. Також дивно чути думки про те, що Венедиктова була своєрідним гарантом «балансу» вітчизняного політикуму. Тому що у її каденцію прокуратура жодного разу не робила кроків усупереч волі офісу президента. Вона просто ухилялася від особистого підписання сумнівних рішень у політичних справах, свідомо передаючи цю місію своїм заступникам.

Насамкінець вся ця більш ніж дворічна епопея керівництва ОГПУ Венедиктової демонструє лише одне — на такі високі посади призначати потрібно професійних та незалежних, а не малопрофесійних та лояльних. Тому що жоден з нових потенційних кандидатів на «генпрокурорський трон» знову не феєрить значними досягненнями та досвідом у сфері кримінальної юстиції, а лише уособлює готовність безумовно виконувати забаганки офісу президента. Групи впливу всередині ОПУ як Прокруст, який ловив мандрівників у Стародавній Греції, укладаючи їх спати у своє ложе. А потім комусь ноги вкорочував, іншим подовжував. Начебто у топ-керівників держави є шаблон, якому має відповідати кожен із генпрокурорів, тобто бути своїм навіть не на 100%, а на всі 1000%. Парадигма взаємин з року в рік не змінюється: все має робитися за погодженням з Банковою, у рамках та у спосіб, визначений главою президентської канцелярії та гарантом Конституції.

Хоча закон — це не дишло, навіть за умов війни. Їм теж не можна крутити, як циган Сонцем, інакше Україна ще дуже довго рухатиметься темним тунелем на шляху до верховенства права та побудови правової держави.

Щоб не пропустити найважливіше, підписуйтесь на наш Telegram-канал.

Comments

Новости